Найстарший рушник промовив слово:

 

Найстарший рушник промовив слово:

- Зібрались ми отут невипадково, красу явили через скільки літ, можливо, хоч вона врятує світ...



 Хто приніс у церкву великодній рушник, мабуть, залишиться таємницею назавжди. В усякому разі, 

пошуки Ганни Павлівни і мої поки що не увінчалися успіхом. Відомо лише, що принесено його в церкву 

років вісім тому, і він довго лежав у „запасі", поки не з'явилась ікона відповідного розміру, яку й оповиває

зараз рушник.

 Жінка чи дівчина, яка вишила таке диво, була людиною, безперечно талановитою. Рушник вишивався 

або на початку XX століття, або ж перед самою війною. Матеріал, на якому виспівують мовчазну пісню 

незвичайні орнаменти, - лляне полотно. Зрозуміло, що воно домоткане. Один бік затканий на ткацькому 

верстаті, а з іншого боку вибита, теж вручну, мережка. На обох кінцях пришиті червоні смужки тканини, 

посередині яких (через усю ширину) знаходиться біле ручне плетиво. Великодній рушник має довжину 

метрів шість.

 Сама вишивка - багата і яскрава: вона складається із восьми рядів. Надзвичайно складний у технічному 

виконанні центральний - четвертий ряд, який не повторюється, але який має дуже багато християнської 

символіки, як, між іншим, і інші ряди.

 Якщо вважати, що хрест - це символ спасіння, то можна сказати, що процес вишивання був для невідомої поки що для мене майстрині своєрідною молитвою, у якій вона благала Бога про спасіння своєї душі та 

душ своїх рідних.

 Вишито хрестик. „Спаси, Господи, мою душу!" Вишито другий, п'ятий, сотий... „Спаси, Господи, душу 

мого чоловіка (сина, брата, нареченого?), якого немає вдома. Нехай омине його сліпа куля чи ворожа шабля. Щоб живим і неушкодженим вернувся додому". А рука продовжує працювати...

 Надворі вже глупа ніч, і місяця серп, заглядаючи у вікно, так і заснув на плечі вишивальниці.

Дивлячись на другий ряд, бачу коріння древа наших пращурів, які давно уже відійшли в інші світи, 

давши життя новим поколінням, - і ось вони, ці покоління, ми з вами, наші діти, онуки, - про це свідчить 

такий самий ряд, що повторюється, але гілками догори.

 Над усією цією красою - квіти. Вони ніби й не вписуються в загальний мотив рушника, але ні. Це так тільки здається.

 Я так думаю, що майстриня, маючи дуже багату уяву, витворила -виспівала гімн життю, його 

всеперемагаючій силі.

 Квіти - це прекрасне. І яке б важке не було життя ( чорні кольори), але доля посилає кожній людині 

хвилини одухотворення, хвилини високих і чистих почуттів, викликаних чи то коханням, чи 

несподіваною радістю, чи захопленням від розквітлого соняшника, чи буйноцвіттям трав на лузі... І ці 

високі почуття асоціюються на рушнику з квітами: червоними, як жар серця, і чорними, як темна ніч.

Нижній і верхній ряди - це якісь небесні знаки, ще не прочитані мною, але вони, безперечно, щось 

означають. Я ще маю ці знаки колись прочитати.

 Запитання, яке не дає мені спокою: звідки взято узор для вишивання? ї це ж треба так розрахувати

 довжину рушника, щоб на ньому вмістити слова великодньої пісні - молитви: „И воскрес Христос из 

мертвьіх, смертью смерть поправ, и всем, сущим во гробе, жизнь даровал"!

... Побачивши цей диво-рушник у церкві, я не могла діждатися Посту, коли все вбрання церковне 

знімають, рушники і все інше перуть, щоб потім прикрасити церкву перед Великоднем.

Шилось швидко, з натхненням, і хотілось шити. Робота тривала майже чотири місяці. 

Шилось уривками: в дощову погоду, під час остобридливих реклам по телевізору, вечорами. Оте вечірнє сидіння переплутало темно-червоні нитки з нитками вишневого кольору... Довелось розплутувати...

 

Серед буйноквіття і краси

Знайомі я почула голоси.

Зібрались на пораду рушники,

Прихилились,  мов діти, до руки.

 

Вслухаюся в тихесеньку розмову.

- А я ожив і буду жити знову.

Служив на кухні я ганчіркою

Подружився не з одною діркою...

 

Рука небайдужа старанно відіпрала

Й на полотні новий узор прослала.

...І мені вже, друзі, літ та й літ,

Та колір мій нітрохи не поблід.

 

Лише злегенька посивіло полотно-

За два віки зістарилось воно.

Ще інший рушничок таке сказав,

(Мене потішив, та не здивував):

 

- А на мені виносили хліб-сіль,

Коли приходив час хмільних весіль.

З тих пір сто літ дрімав я в скрині,

А нині захотілось господині

 

Мене привітним людям показати.

Я такий щаливий, що й казати...

 

Найстарший із усіх промовив слово:

- Зібрались ми отут невипадково,

Красу явили через скільки літ,

Можливо, хоч вона врятує світ...

 

 

А ще Ольга Іванівна пише аутентичні вірші про "думи рушників, їх печалі та радості", давайте подивимость ось тут https://issuu.com/usssib/docs/_______.pptx

 

 





Обновлен 11 апр 2018. Создан 29 мар 2018



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником